Історична довідка щодо створення, відкриття, та існування музею – меморіального комплексу «Букринський плацдарм»

memorial 1Букринський плацдарм – один із плацдармів на західному березі річки Дніпро (в районі Великого Букрина 80 км. Південно-західніше Києва), захоплений в вересні 1943 року військами Воронежського фронту в ході битви за Дніпро 1943 році. 22 вересня в Букринському вигині форсували Дніпро  передові частини 3-ї гвардійської танкової армії (генерал-лейтенант П.С.Рибалко) і частини 40-ї армії (генерал-полковник К.С.Москаленко). Велику допомогу  військам при форсуванні  надали партизани і жителі придніпровських сіл. З 23 вересня війська вели жорстокі бої  за утримання і розширення плацдарму. Противник  підтягнув до плацдарму великі сили (10 дивізій, в тому числі, 5 танкових і  одну моторизовану) і контратакував. До 30 вересня Букринський плацдарм 11 км. по фронту і до 6 км. в глибину; на ньому сконцентрувалися  основні сили 27-ї і 40-ї армії, мотострілкові частини 3-ї  гвардійської танкової армії.

З Букринського плацдарму двічі передбачався наступ військ (з 12-15 жовтня 1943 року, 21-23 жовтня 1943 року), з метою звільнення Києва, прорвати   ворожі укріплення успіху не мали.  Ставка  Верховного Головнокомандування головні сили 1-го  Українського фронту (до 20 жовтня - Вронежський фронт) були перенесені з Букринського плацдарму на Лютіжський плацдарм. Ставка Верховного Головнокомандування 24 жовтня 1943 року  вирішила перенести напрям головного удару з метою  визволення Києва з Букринського на  Лютіжський плацдарм, куди потай були перегруповані основні ударні сили. Війська 1-го Українського фронту нараховували 671 тис. чоловік, до 7 тис. гармат та мінометів, 675 танків і САУ,  близько 700 бойових літаків.   Їм протистояло німецько-фашистське угруповання: 4-та танкова армія та частина сил 8-ї польової армії групи армій  «Південь» (командуючий - генерал фельдмаршал Е.фонМанштейн), 2-га польова армія  групи армій «Центр» (командуючий - генерал - фельдмаршал Е.Буш), частина сил 4-го повітряного флоту. Всього близько 500 тис.  чоловік, до 6 тис. гармат та мінометів, близько 400 танків  і штурмових гармат, більш ніж 660 бойових літаків.  На початок  операції війська фронту   мали незначну перевагу над противником, але за рахунок концентрації сил і засобів  на напрямку головного удару, особливо у смузі 38-ї загальновійськової армії, вони переважали ворога в піхоті у три рази, артилерії - у 4,5, танках - у 9 разів.

memorial 3У  період підготовки операції необхідно було вирішити багато складних питань і серед них таке, як  перекидання військ з букринського на лютіжський  плацдарм. Перегруповувались 3-я  гвардійська танкова армія, 23-й стрілецький  корпус,  7-й артилерійський корпус прориву, 3-я гвардійська мінометна дивізія, 7-а, 9-а винищувальні  протитанкові артилерійські бригади, 3-я понтонно-мостова бригада та інші частини. Одночасно з півночі на південь передислоковувалися дві   стрілецькі дивізії, танкова бригада та артилерійські частини 13-ї армії. Війська повинні були двічі  подолати Дніпро і здійснити переправу на   Десні.  Для  того, щоб дезінформувати ворога, командування фронту продовжувало демонструвати накопичення сил в районі букринського плацдарму.  В смугах оборони встановлювалися макети, які імітували танки  і гармати, проводились відволікаючі  маневри частин, які і раніше, з навантаженням працювали радіостанції. Все це дало змогу  непомітно здійснити перегрупування військ.  Велику роботу щодо  забезпечення цього маневру провели сапери. Колишній гітлерівський генерал Меллентін  відзначав «Росіяни навели через Дніпро кілька переправ,  причому  виявили наскільки велике  мистецтво у цій справі, що зуміли збудувати мости для переправи  військ з настилом нижче рівня води». Гітлерівці не помітили перегрупування такої великої маси військ і техніки 1-го Укрїнського фронту. Не розібравшись в обстановці, що склалася, вони очікували головного удару південніше Києва і   вперто утримували тут свої основні танкові сили. Німецька авіація кілька днів бомбардувала несправжні макетні позиції в районі букринського плацдарму. На 4 годину 6 листопада Київ був повністю визволений від німецько-фашистських військ. З захопленням Києва на правобережжі  створювався важливий стратегічний  плацдарм для визволення всієї України. В боях за букринський  плацдарм загинуло  більше 200 тис. бійців та  офіцерів. Більше 500 чоловік відзначені високим званням Героя Радянського Союзу.

Восени  1963 року  учасник боїв на букринському плацдармі,  Білодід Віктор Володимирович  -  полковник ,  викладач Київського вищого військового авіаційного училища, член Українського товариства охорони пам’яток  історії та культури, привіз курсантів даного училища, щоб показати майбутнім офіцерам місця запеклих боїв. У період 1964-1968 р.р. слухачі КВВАІУ перезахоронили останки більш,  як трьох тисяч бійців, які полягли в боях під с. Балико-Щучинка, в братську могилу…

memorial 4В 1966 році  активісти  одного з  факультетів запропонували спорудити на братській могилі Обеліск Воїнської Слави. Ініціативу підтримали.  На конкурсі студентів – архітекторів переміг  проект Е.Лещенка,  що на громадських засадах був дороблений республіканськими  науково-реставраційними майстернями. Розрахункову частину проекту виконали архітектор Г.Синяков та інженери В.Савілов, Е.Биков, - співробітники  Державного  Інституту проектування міст. У 1967-1968 р.р. курсанти і офіцери   училища організували збір коштів  на спорудження пам’ятника. Благородна справа,  почата від душі, знайшла відгук, у серцях людей. 7 підприємств і організацій  Києва і  області безкоштовно  працювали над створенням пам’ятника. Так молодь заводу «Ленінська кузня» в позаробочий час  виготовили  16-метровий обеліск  нержавіючої сталі у вигляді багнета.  Дарницький комбінат  будматеріалів  і конструкцій і Богуславський гранітний кар’єр  виділили для спорудження  пам’ятника бетоні плити і гранітні стели. Будівельні  роботи виконали Київські спеціальні науково-реставраційні  виробничі майстерні, молодь Кагарлицького району, Ржищівське автогосподарство  виділило на будівельний майданчик десятки тон будматеріалів. 22 червня 1969 року пам’ятник був відкритий.

memorial 2Група ветеранів війни, та десять Героїв Р.С. -   звернулися   з листом в раду міністрів і Верховну Раду України з проханням про увіковічнення  подвигу солдат восени 1943 року   в  битві за Дніпро на Букринському  плацдармі . Монумент  на честь подвигу радянських воїнів у боях при форсуванні Дніпра на Букринському плацдармі   споруджено 1985 році відповідно до постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 13 серпня 1974 року №417. Проект  монумента затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 15 серпня  1979 №401.  Автор  монумента, скульптор народний  художник України   Зноба В.І., архітектори Захаров С.А., Корнеєв В.О. заслужений архітектор РРФСР  Платонов Ю.П. військовий консультант,  інженер – полковник Білодід В.В. Проект монумента здійснили Міністерство культури УРСР і Держбуд УРСР  разом з київським облвиконкомом.  Спілкою художників України  і спілкою архітекторів України. Документацію  та  спорудження монумента  виконали Київське творчо-виробниче об’єднання  «Художник» Художнього фонду УРСР, інституту «Діпроцивільпромбуд» держбуду УРСР. Роботи по виготовленню і спорудженню монумента  виконали Українське спеціальне науково – реставраційне  виробничне управління  Держбуду УРСР, комбінат «Київсільбуд» міністерства сільського будівництва УРСР,  завод «Ленінська кузня». 

Монумент  на честь подвигу  радянських воїнів в боях  при форсуванні Дніпра на  Букринському плацдармі  являє  собою  скульптурно-архітектурний комплекс. Він складається  з  бронзової фігури воїна  з прапором на гранітному постаменті,  становленого біля  братського поховання  воїнів на   центральній   площі   ,   яка   оточена   земляними валами у формі   стилізованої   зірки. На валах розміщено 4-фігурну бронзову скульптурну групу «Атака» , два   бронзові горельєфи на тему форсування Дніпра,   дві   бронзові дошки   з   картою - схемою та переліком військових частин. 1984 році почались роботи по спорудженню монумента. Напередодні 40-ї річниці Перемоги, 3 травня 1985 року   відбулось офіційне відкриття меморіалу на Букринському плацдармі.

Одночасно з початком робіт по спорудженню меморіалу в Балико-Щучинці розгорнулися   роботи по створенню музею. Це рішення прийняв Кагарлицький райвиконком 1982 році. Активну участь у створенні музейної експозиції прийняли: Київське обласне управління культури   на чолі з Зеленьком Василем Андрійовичем, Переяслов-Хмельницький державний історико-культурний заповідник, особисто директор Сікорський Михайло Іванович, Кагарлицький районний історико-краєзнавчий   музей, в тому числі   Ткаченко Любов Петрівна, перший директор музею Говоруха Борис Федорович,   Ржищівське професійно-технічне училище №14, Кагарлицький райвиконком   в тому числі заступник голови Левченко Микола Аврамович .

27 квітня 1985 року урочисто перерізали червону стрічку. Перші відвідувачі ознайомилися з експозицією музею «Героїв Букринського плацдарму». Меморіальний комплекс в Балико-Щучинці став значним об’єктор військово-патріотичного виховання. Сюди їхали тисячі екскурсантів з різних куточків та з-за кордону. В музеї постійно збільшувалась   кількість експонатів. Повстало питання   про   розширення музейної експозиції. Місцева влада виділила приміщення. 1992 році розпочались підготовчі роботи.   З 1 січня 1993 року   згідно домовленості між Кагарлицькою районною   радою народних депутатів, та дирекцією музею-меморіального комплексу   «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р., музей «Героїв Букринського   плацдарму» перейшов в підпорядкування меморіального комплексу, набули статусу його філіалу - меморіального комплексу «Букринський плацдарм». З   вересня 1993 року розпочались роботи по створенню нової музейної експозиції . Значну допомогу в цій роботі надали меморіальний комплекс «Український державний музей історії В.В.в. 1941-1945 р.р.   І особисто директор Козлов Василь Андрійович,   Кагарлицька районна рада народних депутатів і особисто її голова   Сачівка Василь Степанович. Київське обласне управління культури на чолі з Худобою Ярославом Федоровичем.   25 вересня 1993 року   в рамках св'яткування   50-ї річниці початку боїв за Букринський плацдарм   відбулось урочисте відкриття   нової музейної експозиції.

memorial 5На початку 1994 року відбулась реорганізація   музею. Згідно наказу №115   від   30 грудня 1993 року   по управлінню культури Київської   обласної   державної адміністрації   на базі   музею-меморіального комплексу «Букринський плацдарм» на   правах відділу Переяслав-Хмельницького державного історико-культурного заповідника. Всі питання функціонування музею   та   меморіального комплексу були сконцентровані в межах однієї організації. 21 березня 1997 року №131 м.Кагарлик. На виконання розпорядження голови обласної   державної адміністрації   від 30 січня 1997 року №49 «Про розмежування майна комунальної власності області та рішення та рішення ХУІ сесії   районної ради від 20.03.1997 року: Ввести до переліку комунальної   власності району   музей-меморіальний комплекс «Букринський плацдарм», передати даний музей   в   підпорядкування відділу культури райдержадміністрації . На виконання наказу   управління культури   Київської обласної державної адміністрації 14 жовтня 1997 року.

Музей – меморіальний комплекс «Букринський плацдарм» набув статусу державного. Указом Президента України від 14 .05.2008 року №437/2008 . З метою увічнення безсмертного подвигу народу у Другій Світовій війні,   враховуючи   особливе   значення   унікальних пам’яток   історії В.В.в. 1941-1945 р.р. необхідність їх збереження   постановив:   надати   статус національного   музею-меморіальному комплексу «Букринський плацдарм».

Відеоматеріал про музей - меморіальний комплекс "Букринський плацдарм" за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=YNjIWDTrbRw

Додаткова інформація