У дорогу - до солдатів

03 10 2015За дану поїздку волонтери відвідали більше 20 земляків і друзів на фронті. Це — рекорд!

Наша поїздка на Донеччину цього разу була особливою.

Ми не потрапляли у складні ситуації, які межують із життям та смертю. Не сунули голови туди, куди вони не влазять. Не шукали пригод на одне місце (або на кілька відразу). Зате провідали за один раз по всій Донецькій області більше 20 своїх земляків із Кагарличчини та Ржищева. Заїхали й до дорогих людей-фронтовиків, які за час поїздок стали дорожчими, ніж будь-хто. Програма «максимум» виконана.

Наш екіпаж у складі Ігоря Будюка, Станіслава Федорія, двох братів – священиків Української православної церкви з Кагарлика та Буртів Василя й Івана Синюків і мене, Наталії Кравець, завантажив бус і причіп адресними посилками, харчами, цигарками, одягом, спорядженням і в ніч виїхав у дорогу на Донеччину. До тих¸ хто нині несе службу на сході країни і боронить Україну від російського агресора.

Цього разу ми доїхали до воїнів із Кагарлика, Буртів, Очеретяного, Краснопілки, Демівщини, Іванівки, Жовтневого, Ставів, Ржищева.

«ПАПОЧКА, ПРИЇЖДЖАЙ…»

Першими за маршрутом заїхали у Слов’янську до трьох кагарличан: Станіслава Черниша, Віталія Кононенка, Дениса Старенького. Хлопці, на наш погляд, добре обмундировані і в хорошому настрої очікували на зустріч. Якби не війна і зустрілися, скажімо, в Кагарлику, може б, і не привітались, бо до цього часу не були знайомі. Зате тут по-іншому: земляків обіймаєш, як найдорожчих людей. Це я вам точно кажу. Кагарлицькі, здається, і виділяються серед інших – якось одразу бачиш, де земляк.

Зраділи наші солдатики передачам з дому, каві і цигаркам, запашній випічці з Буртів, де кожного разу (і з Очеретяного, і з Краснопілки) передають солдатам витвори кулінарного мистецтва з випікання здоби, наколінникам і захисту для ліктів (просили), плащі-дощовики, тактичні рукавички. До речі, пошив тактичних рукавичок, на які віддала свій шкіряний плащ моя подруга з Києва, у сумі 1090 грн оплатили добрі люди із Шубівки: це і працівники школи, і самі учні, і прості пенсіонери, яким не все одно, що відбувається в країні і які допомагають усім, чим можуть, бійцям на фронті. Серед школярів – це Максим Єгор, Владик Мигида і Сергійко Манзик. Серед працівників школи – Леонід Кармазин (колишній воїн-афганець), Іван Сиволоцький, Тетяна Бучок (директор закладу), вчителі Людмила Олійник, Лариса Лисюк, Олена Денисенко, Валентина Андріївська, Катерина Опара, Галина Мигида, Наталія Максим, Людмила Гаврилюк, Тетяна Яцик, Марія Пригара, Галина Мунтян, Діана Куц, Тамара Шандренко, Альона Шевченко. Із пенсіонерів – Ольга Литвин, Галина Сачок, Тетяна Лінська. Свій вклад у першу партію рукавичок зробило подружжя Гарбузенків з Кагарлика, а також діти – онуки Олексія та Любові Харченків – Марина і Герман. А ще - викладачка Київського університету імені Бориса Грінченка Олена Горошкіна з Луганська. Спасибі усім вам, дорогі наші, за те, що захистили руки наших солдатів.

Із шкіри (більше 30 кг), а ви зносили куртки на пошиття рукавичок, вироби готові – залишається тільки викупити їх (53 грн за пару), всього сума становить 5830 грн. Тож, хто має бажання і змогу взяти хоч частково участь у цьому, ми і солдати будемо вдячні.

Кульмінацією зустрічі у Слов’янську стали листи від дітей для Віталія Кононенка, які ми з радістю передали солдатові.

- Це Даня написав… А це Даша-цокотуха, - протягую Віталію те, що для нього у всьому цьому стало найдорожчим.

«Папочка, приїжджай скоріше. Ми тебе дуже ждемо…» - писали діти батькові в листах.

Я не вперше бачу, як чоловіки плачуть. Та така підтримка з дому – безцінна.

«У НАС БОРОДАТИХ НЕ БУЛО…»

Рухаємось у напрямку Артемівська. Екіпаж не може не звертати уваги на понівечені будівлі, в автівці йдуть активні обговорення подій, пов’язаних із «затишшям» на фронті, зідзвонюємося з тими, до кого запланували доїхати.

Домовившись про місце зустрічі, чекаємо. До нас під’їжджають обдерті «Жигулі» світлого кольору. І як тільки ця купа металобрухту ще їздить? - подумалося…

До нас прямує молодий красивий солдат, посміхається.

- А Ви в нас у школі музику викладали! – звертається до мене солдатик.

Я дивлюся на молодого чоловіка спортивної статури і не можу впізнати у ньому жодного свого учня.

- У нас у школі бородатих не було! – жартую, хоча сама від сорому готова крізь землю провалитися.

Кагарличанин Олег Клименко не приховує радості зустрічі з нами. Поговорили, дістали гостинці. Особливо дякував за цигарки й тактичні рукавички (сказав, що класні, попросив і для друга).

Я рада, що такі серйозні воїни і патріоти прийшли в моє життя ще дітьми, і що мої колишні колеги із міської школи № 2 вчили їх добру і любові до Батьківщини.

ШВИДШЕ РОЗІБРАТИСЯ У КОСМІЧНОМУ КОРАБЛІ, АНІЖ У БМП

03 2 10 2015Тут же, в Артемівську, домовилися про місце зустрічі і з ржищівчанином Олександром Рогозовцем та його побратимами. Для нього добротні передачі приїхали від Людмили Герасименко й команди волонтерів «Страус», які виготовляють смачні тушонки. Завжди їх картонні коробки із смаколиками обписані щемливими словами вдячності за службу й відданість Батьківщині, а упаковані смачні яства - радують око і шлунок. Побратим Сашка віднайшов нам нічліг у місті – добрі люди, яких в Артемівську немало і з відомих причин яких ми не називаємо, поки ми їдемо до одного з сіл Артемівського району, готують нам вечерю. Уявляєте, зустрічають нас, волонтерів, у себе вдома, як дорогих людей! Іра (господиня) смажить картоплю, а ми прямуємо до наших.

Корівники – не краще місце для проживання, але польові умови у рамках війни змушують наших воїнів із цим миритися. Тож ми доїхали до кагарличанина Володі Старинця (до речі, він командир гармати) і Олександра Бордюга із Очеретяного (вони представляють 30-ту окрему механізовану бригаду). Хоч і темно, а радості обох сторін не приховаєш. Гостинці – само-собою приємно, а ще той моральний аспект, що приїхали свої, змушують радіти і колотитися серце у грудях якось інтенсивніше. Володя і Сашко в банданах, їм так личить… Зробили нам екскурсію до своєї бойової техніки (швидше, мабуть, у космічному кораблі розібралася б, аніж у танку чи БМП). Володя попросив тактичні окуляри, тож наступної поїздки отримає їх і захищатиме очі від небезпеки (виконання взяла на себе). Якби Саша побачив, який гурт збирається в Очеретяному, щоб позносити солдатам харчів, був би приємно вражений. В Очеретяному таки особливі люди – добрі, прості і щедрі.

По приїзді нашого екіпажу ржищівський волонтер Людмила Герасименко разом зі своєю командою відправила Володі і Саші посилки, що називається, по совісті – тушонки, консерви з риби, які вони готують самотужки і яким за смаковими якостями рівних, напевне, немає (принаймні, так говорять самі солдати), запечену підчеревину, крупи, цукор, каву, цигарки, каремати та ін. Спасибі вам, добрі люди.

АРТЕМІВСЬК: ДОПОМАГАЮТЬ ПОТАЙКИ, ЩОБ НЕ ВСТРОМИЛИ НІЖ У СПИНУ

Місцева Ірина, яка готова поділитися із нами дахом над головою, чекає нас у своєму затишному обійсті. За вечерею ми спілкуємося із господинею і дізнаємося, що в Артемівську - дуже багато патріотів. Багато допомагає українським солдатам, але воліють не афішувати цього – завжди знайдуться зрадники, а чекати від них ножа в спину нікому не хочеться. Ірина – патріотка ще та – допомагає солдатам на повну силу: і харчі для них готує, і предмети гігієни закуповує, і морально хлопців підтримує. Ми раді знайомству!

СІМ’Я – МІЦНИЙ ФУНДАМЕНТ, А ВНУКИ - ПРИЧИНА ВИЖИТИ НА ЦІЙ ВІЙНІ

Вранці продовжуємо свій маршрут.

Зустрічаємося з кагарличанином Ігорем Борисовим, передаємо посилку з дому, цигарки, фотографуємося на пам’ять. Ну як довезти солдату оту родинну енергетику, якою домочадці так хочуть збагатити свою рідну людину?

«Привіт Вам, Ігорю, величезний з Кагарлика – від дружини, доні Віки із чоловіком Сашею, родичів, сватів, кумів і друзів. А головне – від найдорожчого маленького мужчини – онучка Глєбика», - тараторю воїнові. Ігор посміхається, як дитина. Таке враження, що згадка про малого додала йому блиску в очах і теплоти у серці.

Олександр Калуш із Переселення, за якого печеться кагарличанин Микола Коваленко (у нього Саша працює шофером), – не виняток з-поміж інших солдатів, які раділи зустрічі із земляками. Зацінивши форму, яка була на солдатові, презентували Сашкові іншу. Скільки потрібно для щастя українському бійцеві? Наче й небагато: впевненості, що дома все добре, що земляки не забувають і допомагають, привезуть чи надішлють форму, взуття, закриють руки тактичними рукавичками, скажуть добре слово, обнімуть…

Нехай же у нашого солдата Калуша буде все добре.

ХОЧ САМІЙ ІДИ ПРАЦЮВАТИ ДО ФЕРМЕРА…

Їдемо під Горлівку – там наш кагарличанин Руслан Шумський (30-та бригада) чекає на гостей з учорашнього дня. Передачі від дружини з донечкою Крістіною і батьків доставлено. Тактичні рукавички розлетілися між хлопцями – Русланом та його побратимами – на ура! Руслан запитує про новини в Кагарлику і особливі привіти передає керівництву і усьому колективу СК «Агробізнес».

Фермери на Кагарличчині взагалі особливі люди – жоден не залишив свого працівника із проблемами на фронті сам-на-сам. Не виняток і Григорій Кулініченко. Для Григорія Володимировича одягти своїх працівників, які нині служать, взути, придбати спорядження і предмети захисту – питання честі. І не тільки. Забезпечує він і продуктами харчування, і медикаментами тощо. Людина для нього – цінність. Хоч самій іди до Кулініченка працювати… Політрук Руслана – Валерій Шинкаренко - просить допомогти Григорія Володимировича електрогенератором. Тож якщо винайдете таку можливість, Григорію Володимировичу, допоможіть, будь ласка, хлопцям у цьому. І спасибі вам за все, що ви робите для Перемоги.

«БРЄЖНЄВ» ІЗ ДЕМІВЩИНИ

Карлівка – місце, де ми зустрілися з кухарем-козаком 93-ї окремої механізованої бригади «дядьою Вовою». Він ніколи не відпускає ані солдатів, ані волонтерів, поки не нагодує. Дядя Вова з тих людей, якого завжди приємно бачити і пам’ятатимеш все життя. Це він у свої 60 після двох інфарктів пішов добровольцем на фронт і став готувати для солдатів їжу, намагаючись хоч чимось допомогти українським воїнам. Щодня він годує до 100 чоловік. Після його плову ми вивантажили дві 50-літрові алюмінієві каструлі, які він просив, і 30-літровий казан. А з ними і продукти харчування – знамениті тушонки від ржищівського «Страуса». Щиру дяку дядя Вова передав Людмилі Герасименко і їх волонтерській команді за продукцію, каструлі, які вона придбала за власні кошти, за турботу, за віру в Перемогу. А фермеру Олександру Широкоступу – за сало, яке ми передали на кухню добровольця.

Тут же, в Карлівці, за домовленістю ми зустрілися із розвідниками тієї ж 93-ї (тут пішли в хід добротний рюкзак, подарункові тактичний ніж від Майстра, патріотичні футболки, тактичні рукавички, окуляри, берці, нижня білизна тощо). Саме тут ми передали одяг від кагарличанки Ганни Тищенко. Ганно Петрівно, хлопці дякували за допомогу від душі – спасибі Вам за турботу.

У Карлівці мій фотоапарат не встигав фіксувати моменти радості зустрічі із земляками. З особливим настроєм сюди із Пісків прибули Анатолій Пасічніченко з позивним «Брєжнєв» із Демівщини і Сергій Тарасенко (позивний «Мазута») із Кагарлика. Ними ж було передано гостинці, цигарки, каву танкісту із Жовтневого Валерію Кагарличенку (про куриво для солдата вже вкотре подбали Василь Кобрінь і працівники таксі «Влада») та кагарличанину Віталію Цимбалу.

«ГАНС» І «СВАТ» ІЗ КАГАРЛИКА

Прямуємо до Мар’їнського району. Там – наші Олег Поваліхін «Ганс» і Микола Юдицький «Сват» з Кагарлика. Олегу діти Давид і Даша передали теплі листи і фотографії, Миколі – здоровенну коробку з добром із дому. Волонтер Станіслав Федорій щедро роздає чоловікам цигарки від небайдужих жителів Кагарличчини і духмяні пиріжки від буртівських господинь, жартує як з дорогими друзями і обіцяє скоро знову прибути з допомогою від людей. Від Надії Заблоцької з Балико-Щучинки, яка шила ночами для чоловіків нижню білизну із ситцю, що зносили кагарличани, буртівчани і шубівчани, наші солдати з побратимами отримали те, що завжди актуальне. Спасибі Вам, Надіє Йосипівно, за Ваші золоті руки, недоспані ночі і віру в Перемогу.

Чуттєвою була зустріч екіпажу і з Сергієм Нагорним із Буртів. Передачі з дому завжди радують солдатів, тому такі моменти – неабиякий позитив для тих, хто служить.

Спека не милує. Ми зупиняємося біля місцевого магазину купити води. На вулиці за столиками відпочиває сім’я: чоловік, жінка, 6-річна дитина і теща. Чоловік і теща п’ють пиво, молода жінка років 25 спить, схиливши голову на стіл із напоями.

- Дєвачка мая…ну шо ж ти так…слабінька… - причитає між ковтками прохолодного напою сердобольна мамаша і гладить сплячу красуню по золотих кучерях.

- А ви от Ріната Ахмєтова? – поглядає на наш бус із причіпом молодий, але пропитий і брудний чоловік. – Я за Расію. Ну што мнє дала Украіна?..

- Та ти кажи: Ми за мір! – втручається найстарша і повчає зятя.

Дитина слухняно сидить за столом з родичами. Славік Федорій, якого на Кагарличчині кличуть Федотом і жартома губернатором «п’ятачка», дістає гроші і купує дитині морозиво. Бере на руки малого, гладить по білявій голівці.

- Синок, ти любиш Україну?

Малий ствердно махає головою.

- Молодець!

Продавчині розповіли нам, що сімейка відпочиває тут з учорашнього дня, навіть ночувала під магазином на лавочках. І що кожен український солдат, який заходив сюди за цигарками чи водою, купував малому цукерки, печиво, морозиво чи солодку газовану воду.

ТОПЧУТЬ СОЛДАТСЬКІ ЧОБОТИ. ТОЧНІШЕ, БЕРЦІ І ДОМАШНІ КРОСІВКИ

Волноваха і Волноваський район – місце, де нині перебувають наші воїни із 72-ї окремої механізованої бригади. Тож Анатолій Васильєв зі Ставів і Сергій Кухаренко із Великих Пріцьок дуже чекали зустрічі з земляками. Разом з передачами від рідних (а особливо старалися сестри солдатів) ми зуміли передати від вас, свідомі жителі Кагарличчини, і настрій, і тепло, і добре слово, а з ними і наколінники із захистом для ліктів, і м’ясо, щоб запекти на вогнищі.

Воїн Олександр Литвин з Іванівки під’їхати не зміг, за передачею від фермера Анатолія Дорошенка для нього прибув побратим. Дізнавшись, що екіпаж їде на фронт до земляків, Анатолій Миколайович привіз із столичних воєнторгів усього необхідного: і форму солдату за розміром, і шкарпетки, і берці, і дощовик, і теплий одяг, і цигарки, а волонтери додали до цього ще й домашніх запашних пиріжків із Буртів. Спасибі Вам, Анатолію Миколайовичу, за небайдужість, за турботу, за те, що вам не все одно.

Сергій Гомонець із Буртів, який нині проживає в Миронівському районі, із задоволенням прийняв передачі від рідних, дякував за турботу.

Радий зустрічі і кагарличанин Дмитро Пузир. Подивишся, на вигляд – як дитина, а вже солдатські чоботи топче на війні. Хіба це справедливо?..

Анатолій Колесник із Краснопілки, за якого печуться і мама, і брат¸ отримав передачу з дому, а ще – від працівників торгівлі з Кагарлика приватного підприємця Олега Гордовського: Олени Андріївської, Світлани Литвин, Ольги Токаренко. А ще – Зінаїди Павлик, Тетяни Рижої, Катерини Радченко і Оксани Сарапин, які допомогу на фронт передають не вперше. Просто совість така у цих жінок – допомогти чиїмсь дітям від душі і щиро за них помолитися. Вони завжди купують і кладуть в коробку смачні продукти і цигарки, причому підписують її найтеплішими словами з побажаннями швидше повернутися додому з Перемогою живими і здоровими. Зрадів Толік і новій формі, на яку він і не очікував, сказав: «О, саме таку куртку я й хотів! А ще однієї форми нема?..» (солдати завжди дбають не тільки про себе, а й про своїх побратимів).

Іван Харченко із Буртів прибув до нас на зустріч із товаришем і вівчаркою. Просив хлопець маму передати йому… картоплі й цибулі.

Одні переобділені увагою волонтерів, у інших, за нормою, три пари шкарпеток на півроку. Є такі, де волонтерська харчова допомога від народу просто згниває, а є й такі, де, крім тилового забезпечення, нічого немає. Тож збалансовувати такі моменти вважаю правильним. По приїзді додому відправили Іванові Новою поштою багато овочів та інших продуктів харчування і розгрузочний жилет «Стандарт», який він просив, а з ними і тактичні рукавички. Відзвонився, радий, за все дякував дорогим буртянам.

Завершили ми свій маршрут у Маріуполі, де несе службу Руслан Цевенко, племінник жительки Очеретяного, яка щоразу активно допомагає військовим.

ВОЮЮТЬ РОБОТЯГИ І ЇХНІ ДІТИ

У всіх солдатів – різні побутові умови: від копанки, корівника й намета до звичайного ліжка в нормальному приміщенні. Кожен солдат, який сидить в окопі, вже давно не вірить у «мінські домовленості», не вірить, що нашому уряду важливе їхнє життя. Він вірить лише у підтримку людей і у те, що війна продовжується.

Воюють на фронті селяни, роботяги і їх діти. Діти тих, хто у Верховній Раді, вчаться або відпочивають по закордонах. Тож, жодної відомої особистості із глянцевих журналів ми не зустріли. А так хочеться, щоб хоч один раз кандидати у президенти, адміністрації, ради, в мери, в депутати і їх діти переночували в землі холодної ночі чи корівнику і замінили хлопців хоч в одному справжньому запеклому бою!

ДОБРЕ СЛОВО - ДОБРИМ ЛЮДЯМ

Цього разу свій вклад у поїздку у вигляді продуктів харчування, цигарок, коштів, дизельного палива зробили Микола Коваленко, Микола Ломака, Володимир Сінченко, Ігор Сінченко, Олександр Широкоступ, Віталій М’ясніков, Геннадій Фельдман, Олег Гордовський та його жінки-працівниці, Любов Павлик, Олег Єфіменко, Олександр Коваленко, Віктор Кравець, Іван Цван, Анатолій Бізунов, Сергій Куян, Алла Салій, Сергій Дринь, Микола Трейтяк, працівники м’ясного павільйону Кагарлицького міського ринку, Андрій Баскевич, Василь Пушняк, Сергій Яременко та його син Василь, Юрій Балацький,

В. Романік, С. Волошин, Микола Гриценко, Олексій Мірошник, Олег Ткач, Іван Жирний, Олександр Івашко, Ігор Матійчук, Роман Ткач, брати Вітенки – Олег та Володимир, Андрій Михайлов, Б. Балацький, Віталій Процюк, Андрій Зубань, Петро Петленко, Євген Кострикін, Віталій та Дмитро Невдобенки, Сергій Павлик, Валентина Гаркавенко, В. Черевко, Олександр Рудюк, Сергій Марчук, Олександр Мозговий, Марк Даценко, Катерина Федорій, Олександр Назаренко, Михайло Дибань, таксист Володимир Сондей, Геннадій Тутик, Григорій Заїка, Ірина Гаркуша. А ще – жителі Кагарлика з вулиць Жовтневої, Черкаської, Горького, Чапаєва: сім’ї Коваленків, Пікулів, Власенків, Стрільців, Заїк, Кухаренків, Ткаченків, Христюків, Захарченків, Петленків, Антоніна Черненко, Людмила Семенець, Іван Семенець, Василь Мартиненко, Галина Темченко, Олександр Бусол із хлопцями із м’ясного павільйону.

Щира вдячність небайдужим жителям Буртів, Очеретяного, Краснопілки, особливо Галині Кравець, Тетяні Волох та Марії Логвиненко, якій вже за 80 літ, а також 76-річній Ганні Мурашко, які щоразу печуть для солдатиків духмяний хліб.

Спасибі вам, люди добрі, за допомогу і небайдужість.

Наступна поїздка волонтерів на фронт із передачами від вас, дорогі люди Кагарличчини, відбудеться у жовтні. Із запитаннями телефонуйте: 097-13-25-281 (Ігор). Саме у жовтні розпочну новий проект «Життя на фронті», який дозволить розповісти багато цікавого про наших земляків.

Наталія КРАВЕЦЬ

Додаткова інформація